Сайт вчителя історії та правознавства
Мицька Віктора Михайловича
Головна
Інтелектуально - розвиваючі ігри
Портфоліо
ЗНО
Методичний кейс
Гостьова книга
Дистанційне навчання
Фото-Відео галерея
Besucherzahler
счетчик посещений
Розповісти друзям:

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

МИЦЬКО
ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ

УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І – ІІІ СТУПЕНІВ № 11 ВІДДІЛУ ОСВІТИ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ

 

ПЕДАГОГІЧНИЙ СТАЖ  – 11 РОКІВ.

 

КВАЛІФІКАЦІЙНА КАТЕГОРІЯ – ПЕРША

 

У 1996 РОЦІ З ВІДЗНАКОЮ ЗАКІНЧИВ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ПЕДАГОГІКА І МЕТОДИКА СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ. ІСТОРІЯ»
ТА ОТРИМАВ КВАЛІФІКАЦІЮ «УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ»

 

ДОКУМЕНТИ ПРО ОСВІТУ

Диплом спеціаліста

 

АВТОПОРТРЕТ «Я – ПЕДАГОГ І ОСОБИСТІСТЬ»

Де б я не був, у який край не заносила б мене доля, на запитання «Де народився?» з гордістю скажу: «У селі на Тернопільщині». Під блакитним небом тягнеться горою ліс, нижче на лузі в’ється річка Золота Липа, що впадає у Дністер, хвилюються від вітру золотисті поля пшениці, ячменю, жита. А серед цих безкрайніх полів світиться вибіленими хатами моє рідне село Рекшин – маленька перлина стародавньої Бережанщини.

У цьому мальовничому краї все дихає історією. То й не дивно, адже село Рекшин вперше згадується в 1421 році. Недаремно мешканці села часто обирали собі професію історика: Ольга Горлаченко – викладач історії України Львівського Національного університету імені І. Франка, Володимир Пришляк – викладач Східно-Європейського національного університету в Луцьку, мій батько – Михайло Мицько, учитель історії Рекшинської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Саме батько став для мене та моїх односельців людиною, яка пов’язує минуле з майбутнім. Він навчив розуміти добро і зло, любити, працювати й вірити, прищепив любов до вчительської праці.

З 1996 по 2001 рік я навчався на історичному факультеті Тернопільського національного університету ім. В. Гнатюка, який закінчив з відзнакою. У студентські роки займався дослідницькою роботою, брав участь у наукових конференціях. Серед величних постатей українського національно-визвольного руху мене особливо вразив образ Тимотея Старуха – видатного громадсько-політичного діяча, комісара ЗУНР, заступника голови Трудового конгресу, життя якого було пов’язане з Бережанами. Під час навчання в аспірантурі це захоплення втілилося у науковому виданні «Політична та громадська діяльність Тимотея Старуха».

До м. Слов’янська мене привело кохання: майбутня дружина народилася на берегах Сіверського Дінця. Спілкування показало, що у нас багато спільних інтересів – навчання, захоплення історією, плани на майбутнє.

Згадую своє перше знайомство зі Слов’янськом. З подивом дізнався, що це місто бере початок від стародавньої фортеці слобідських козаків – Тору. Досить часто, як для Донбасу, лунає українська мова. Затишно шепотять ліси. У Слов’янській школі І–ІІІ ступенів № 11, де я почав працювати вчителем історії, вже багато років діє фольклорно-етнографічний музей «Красолька». Артисти фольклорного театру – педагоги та учні школи – проводять для мешканців міста святкові заходи на Різдво, Великдень, Трійцю. Усе це якоюсь мірою нагадувало мені мою рідну Бережанщину. І я швидко звик до людей, які живуть поруч.

Події 2014 року були для мене несподіваними. Як і раніше, у школах проводилися уроки, старшокласники готувалися до випускного балу. Раптом місто наповнилося людьми зі зброєю. Хотілося сховатися, опинитися у безпеці, урятувати власних дітей. Проте я – учитель, я маю прийняти іспити, видати атестати, бути поруч із учнями. А потім уже й виїхати не вдалося. Було жахливе відчуття, що перетворився на «ляльку» в чужих жорстоких руках…

Сьогодні я точно знаю, що нікуди не поїду зі Слов’янщини. Я люблю цю землю, за яку пролилося стільки крові українського народу. Я люблю людей, які тут живуть, своїх учнів та їхніх батьків.

Щодня я впевнено відчиняю двері школи і починаю шкільну виставу, в якій 11 рік граю роль учителя історії. Я розумію, що ця вистава триватиме не годину, не дві, а довгі роки, бо з головою занурився у свою роль і живу нею! Я – лікар, бо лікую дитячі душі. Поділяю з учнями смуток і хвилини радості, злети та падіння, успіхи й проблеми. Я – будівельник, адже будую людські долі, закладаю надійний фундамент знань. Я – скульптор, бо намагаюся ліпити лише добрих Людей, «шліфую» характери, допомагаючи перемогти інколи нерішучість, інколи надмірну самовпевненість.

«Не потоком шумних галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну» (А. Шептицький). Тоді ця любов і буде породжувати нове життя, сприяти процвітанню нашого народу.

 
Категорії
Design from A.Great
© 2018 Віктор Мицько
ВГОРУ